Відкритий лист

Відкритий лист до Голови Верховного Суду України п.Онопенка В.В.

Василе Васильовичу !

Написали Вам цього листа саме зараз умисно – всупереч народній мудрості, що «після бійки кулаками не машуть». Не хотіли робити цього до засідання Верховного Суду України, аби нас в цілях «захисту честі мундира» огульно не звинуватили в тиску на суд і розгортанні інформаційної кампанії з метою вплинути на хід судового процесу. Однак тепер, постфактум, вважаємо своїм громадянським обов’язком прокоментувати деякі риси сучасної судової системи України. А внаслідок вже скоро трирічної судової епопеї наше підприємство отримало досить цілісне враження про всю глибину як її плюсів, так і недоліків.

Наша транспортна компанія – Товариство з обмеженою відповідальністю «Варіант-Логістик» (Закарпатська область) – вимушено почала серію судових процесів з Львівською залізницею ще навесні 2008 року. Власне тим цікавіше виявився досвід, оскільки ми мали змогу бачити судову систему і при «помаранчево – біло-сердечних», і за часів урядування «біло-блакитних»; до судової реформи, під час її проведення і вже після завершення основної її частини; за різних кадрових складів керівництва системи господарських судів, Вищої ради юстиції та органів суддівського самоврядування. Іншими словами, в різних варіантах, під дією різних факторів і в різних суспільно-політичних умовах існування. Незмінним було і, на жаль, залишається лише одне – діагноз стану здоров’я системи як «важко хворої».

Свідомо не задіювали політичні важелі, хоча підприємство і афілійоване з представниками Партії Регіонів, що зараз при владі. По-перше і найголовніше, тому що це незаконно – ймовірно звучить смішно для розбещеного Києва, але ми – закарпатці і знак географічного центру Європи розташовано у нас в області, тому закони ми зазвичай поважаємо. По-друге, у малій області та і у бізнесі репутація заробляється роками, а втратити її можна за хвилину і назавжди. Ми не хочемо репутації корупціонерів, лоббістів і т.д. – хоча знову ж таки, для розбещеного Києва це, напевно, виглядає донкіхотством. Не задіювали, це теж наша принципова життєва позиція, і важелі економічного характеру, властиві для нашого часу тотальних грошово-ринкових відносин - Ви розумієте, про що ми. Отже, при всіх урядах вели судові процеси чесно і відкрито, байдуже, чи повірять цьому читачі в наш цинічний час. Хоча Ви абсолютно точно це знаєте, оскільки перед засіданням Верховного суду, який слухав нашу справу 29 листопада 2010 року, наше товариство ні Вас, ні Ваших заступників, ні суддю-доповідача, ні будь-кого іншого, ні безпосередньо, ні опосередковано ні про що не просило і відповідних контактів не шукало. Ви це точно знаєте, а читачам ми готові заприсягтися здоров’ям наших дітей та могилами наших предків.

Коротенька анотація справи для читачів.

ТОВ «Варіант-Логістик» у 2003-2008 роках докладало своїх скромних зусиль до відродження транзитного потенціалу своєї країни – відродило у м.Чопі майже з руїн покинуту ще за часів СРСР базу перевалки транзитних вантажів, що слідують залізницею з країн Європи до країн СНД. Сподівалося, що діє в руслі державної політики, з огляду на Закон України «Про Комплексну програму утвердження України як транзитної держави у 2002-2010 роках». Однак сподівалося марно. В той час, як конкуруючий підрозділ залізниці - «Європейське транспортно-експедиційне відділення» - отримував від своїх колег з інших структурних підрозділів залізниці необхідні послуги задурно (подача та забирання вагонів, користування вагонами, перевірка вантажу і т.д., і т.п.), комерційні термінали за це платили чималі кошти. Логічно, хоча і антиконкурентно, бо це призводило до цінового демпінгу на послуги перевалки з боку державної монополії. Але, крім конкуренції, є ще і державна справа – залучати обсяги транзитних перевезень, обійти конкурентів з білоруського Бресту, іноземних портів Балтики та Чорного моря. Бо транзит – це робочі місця, податки і доходи бізнесу, а з розпадом СРСР він у Закарпатті впав не на відсотки, а у рази – для відновлення ж бо потрібно було докласти чималих зусиль. Для цього держава і у вищевказаному законі, і у Законі України «Про податок на додану вартість» (ст.6.2.4., 5.15.) протягом квітня 2005 р. – липня 2009 р. передбачала відповідне податкове стимулювання – звільнення від ПДВ послуг залізниці, що пов’язані з транзитними перевезеннями (тобто згаданих вже вище подачі та забирання вагонів з транзитним вантажем, користування ними тощо). Хто господарник, знає – кошти чималі. Та Львівська залізниця, зі страху перед заплутаністю податкового законодавства і можливими санкціями з боку податкової (за принципом «краще перебдєть, ніж недобдєть»), а може з мотивів утиску конкурентів (хто знає ?), на ці свої послуги ПДВ все одно нараховувала, всупереч закону. Лише по нашому скромному підприємству набігло 174 тис. грн., а у наших більш вагомих на ринку колег-конкурентів суми були страшніші – 0,5 млн. грн., 0,8 млн. грн., 4 млн. грн тощо. Скажете – інтереси бюджету. Та за детальних обрахунків виявлялося, що втрати бюджету від незалучених обсягів перевезень, від недоотримання податків від підприємств-суміжників, від неправомірного отримання залізницею податкового кредиту та недоплати нами податку на прибуток (через завищення витрат внаслідок дій залізниці) тощо – значно більші. Але це так – пояснення для громади, яка ненавидить капіталістів. Бо нормальним, незбільшовиченим, європейцям навіть в інтересах бюджету душити приватного власника непередбаченими законом (!) податками до голови не прийде.

Численні переговори нічого не дали, навіть позитивні роз’яснення податкової не вразили державну залізницю і переважна більшість терміналів подалася до суду, кожен сам по собі. Просили суд стягнути із залізниці безпідставно одержані нею кошти відповідно ст.1212 Цивільного кодексу України (для читачів – ця стаття регулює обов’язок особи, яка незаконно одержала чи зберегла у себе кошти або інше майно, без встановлених законом або договором підстав, повернути незаконно одержане – т.з. «відносини, що виникають з безпідставного збагачення»). Справи вели з перемінним успіхом, - найслабші (організаційно і юридично) термінали опускали руки по ходу за принципом телепередачі «Самое слабое звено», що зрештою дало змогу залізниці адміністративно зконцентруватися на протидії самим впертим.

А впертим виявилося наше ТОВ «Варіант-Логістик» - 6 судових справ за 3 роки (ідентичних майже до коми, просто по різних періодах); десятки судових засідань і, відповідно, витрати на відрядження; у кожній інстанції (господарський суд Львівської області, Львівський апеляційний господарський суд, Вищий господарський суд України) по 4 перемоги з 6 можливих (по різних справах); 104 тис. грн. виграли і повернули собі через виконавчу службу, 70 тис. грн. програли, тобто результат на 60% позитивний. Був позитивний, поки залізниця в союзі з Міністерством юстиції та судовою системою не взялися за справу «по-господарськи».

Вам, Василе Васильовичу внаслідок судової реформи урізали повноваження ? Спочатку ми теж щиро обурювалися цим, разом з Венеціанською комісією.

Зокрема тим, що внаслідок судової реформи з 30 липня тепер Вищий господарський суд України вирішує, допустити справу до перегляду Верховним судом України чи ні, тобто по суті тримає Вас «на короткому поводку» : хочу - дам справу, не хочу – не дам справу. Ми від цього теж потерпіли : ТОВ «Варіант-Логістик» виграло справу №19/18 (про перегляд якої 29 листопада Верховним судом власне і є цей лист), а залізниця виграла справу №30/161. Мотивування постанов ВГСУ однакове, лише діаметрально протилежне. Обидві сторони написали заяви про перегляд справи Верховним судом, оскільки в наявності різне застосування ВГСУ однієї і тієї ж норми закону (ст.1212 ЦК України). Обидві логічно сподівалися на допуск справи до перегляду. Те, що в цій країні, точніше – у її судовій системі, марно шукати справедливості, нам стало зрозуміло вже тоді, коли заяву залізниці по справі №19/18 задоволили і допустили справу до перегляду у ВСУ (бо справа №19/18 ПОДІБНА до справи №30/161), а нашу заяву відхилили (бо справа №30/161 НЕ ПОДІБНА до справи №19/18). Як то кажуть, від Москви до Петербурга 700 км, а від Петербурга до Москви лише 650 . . . Куди вже там праву особи на справедливий суд, про яке згадує ст.6 Римської Конвенції !

Хоча надія все одно жевріла. Мовляв, ВГСУ до питання допуску справ підійшов тенденційно, але Верховний суд розбереться, підтвердить правильність рішення ВГСУ по справі №19/18 і тоді все стане на свої місця. Ага, стало, як же . . . Верховний суд за наслідками засідання постанову ВГСУ, прийняту проти залізниці, скасував. Ми віднеслися до цього з гіркотою, але стримано – поважна найвища судова інстанція висловилася, може ми щось не дочитали, не взяли до уваги, закон не так розуміємо. Можливо не той спосіб захисту обрали – нам вказали на помилки і наступного разу сформулюємо позов краще і виграємо. Хоча все одно шкода було втраченого часу – 3 роки зусиль все ж таки. Шок прийшов у Святий Вечір, коли постанову Верховного суду через 5 з половиною тижнів (замість 5 днів, як по чинному законодавству – це вже камінь у Ваш, Василе Васильовичу, город !) принесла пошта. Верховний суд, в принципі погодившись з незаконністю збільшення тарифів залізницею на суму ПДВ (до речі, аналогічну заяву на слуханні 29 листопада зробили і представники Міністерства юстиції !), вказав, що позов не може бути задоволено, оскільки незаконно списана з нас залізницею сума згодом переказана нею до Державного бюджету України !!!!!!!!

Ми встигли того ж дня показати це рішення кільком землякам – адвокатам, просто юристам, господарникам, аудиторам. З поваги до своєї країни і її вищої судової інстанції дозволимо собі навести лише ті коментарі, які не потребують цензури : «Бред», «бєспрєдєл», «37-й рік», «страшно», «треба отримувати громадянство Угорщини – мадяри з 01 січня роздають паспорти всім охочим», «треба продавати своє майно, поки можна, і тікати звідси», «не борися з дюжим, не судися з державою» тощо.

Тут Ви, Василе Васильовичу, безперечно захочете прочитати нам лекцію про неприпустимість неповаги до рішення суду і дискредитації Верховного суду в очах суспільства через засоби масової інформації. Скажете, що ми хизуємося своєю європейськістю, а самі діємо не за європейськими канонами . . . Очікувано. Але як громадяни цієї країни ми, напевно, все ж вправі висловлювати публічне незадоволення неправильним функціонуванням державної машини, яка утримується на наші, до речі, кошти.

Взагалі мотивацію постанови Верховного суду читати було цікаво. А як інакше, коли з півсотні кандидатів і докторів наук, які пишуть книжки, статті, і з розумним виглядом виступають на наукових конференціях, зазначають, що сплативши кошти залізниці за послуги, ми насправді вступили не у господарські, а у податкові правовідносини ! Бо, бачиш, у складі ціни послуги закладені податки, які коли-небудь, можливо, заплатить залізниця за результатами своєї господарської діяльності. Просто супер. Розвинемо думку мудрих Верховних суддів далі. От заїхав, наприклад, високоповажний Голова Верховного Суду України на автозаправку, заплатив за бензин, а він виявився неякісним. Повертається, припустімо, просить кошти повернути за неякісний товар, а там йому – не можемо, бо у складі ціни є ПДВ і акциз, це доходи бюджету, а не наші – ідіть у казначейства просіть повернення коштів. Не у відносини роздрібної купівлі-продажу Ви вступили, а у податкові, і до нас нічого не можете мати. Круто, правда ? Але саме на це Ваша поважна установа скерувала суди України. Адже Ваші постанови тепер, після реформи, мають заледве не прецедентне значення, практико-формуюче, так би мовити. Думаєте, ми збиткуємося? Даремно. Окремі місцеві та апеляційні господарські суди саме так політику Києва вже зрозуміли і почали подібні рішення приймати – почитайте, наприклад, розуміння ПДВ як елемента ціни товару у волинській справі №2/111-38 - вона є у Єдиному реєстрі судових рішень (апеляційна постанова від 10.06.10 р., http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10068985). Може тоді зрозумієте, що Верховний Суд і вищі спеціалізовані суди – це не сільради, на Вас дивиться вся країна і з Вас бере приклад. Тим більше, що брати приклад з ВСУ закон зобов’язує – ст.11128 ГПК України. Хвала Богу, хоч ВГСУ потрохи почав розуміти, що пора б схаменутися і прикрити цю скриню Пандори – рішення нижчестоящих судів поскасовував (постанова від 27.10.10 р., http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12458086). Та чи надовго ? Сторона, що програла, передбачаємо, дуже зрадіє Вашій постанові по нашій справі і спробує, напевно, після напрацювань ВСУ, що безперечно тягнуть на статус «нового слова у юриспруденції», підняти питання про подальшу «уніфікацію» практики . . .

А що вже казати про створені цим рішенням безмежні можливості для аферистів всіх мастей ? Для уникнення недобросовісними боржниками відповідальності за такого трактування змісту ст.1212 ЦК тепер достатньо лише передати безпідставно набуте або збережене майно далі комусь іншому і жоден позов до суду постраждалому кредитору вже не допоможе !!! Про адсурдність такого трактування інституту безпідставного збагачення класик російської цивілістики Петражицький Л. писав ще у 1900 році, втім очевидно мешканці Кловського Палацу вважають, що праці вчених такого калібру недостойні їх височайшої уваги . . .

Навіть не хочемо починати мову про те, що факт переказу незаконно відібраних у нас коштів до Державного бюджету України жодна судова інстанція у справі не встановила – ні місцевий господарський суд, ні апеляція, ні Вищий господарський суд України (якому процесуальний закон вже і забороняє обставини встановлювати). Ба, навіть навпаки – вони це заперечували і досить обгрунтовано. Річ у тім, що при незаконному нарахуванні ПДВ згідно ст.7.4. Закону України «Про податок на додану вартість» платником незаконно формується і податковий кредит. Тому залізниця технічно НЕ МОГЛА всю суму, на яку нас «пограбовано», віддати Державному бюджету. Та хіба Верховному суду це цікаво ? І хіба встановлена процесуальним законодавством заборона вищим судовим інстанціям вважати доведеними обставини, що не встановлювалися місцевим або апеляційним судом, чогось варта ? Аз єсмь царь !!! Хоча з юридичної точки зору це схоже на узурпацію повноважень. Втім – Вам видніше.

Справедливості заради (і задля пояснення того, що практика по волинській справі пішла ще до постанови ВСУ від 29.11.10 р.) треба сказати, що не Ваш суд перший це почав. Першим це почав Вищий господарський суд України – і в цій частині можете вважати наш відкритий лист адресованим вже і пану Татькову. Наприклад, по нашій серії справ вже згадувану вище справу №30/161 теж з «блискучою» ідеєю ВГСУ про надходження коштів до Держбюджету (факт, не доведений по справі і «встановлений» вже у ВГСУ, який встановлювати факти взагалі-то не має права), насправді згадувати і не дуже хочеться. Чого варто лише те, що суддею-доповідачем була Данилова Тетяна Борисівна. Професіонал у залізничному праві, і це кажемо без іронії, бо це правда. Але саме це і сумно – бо йдеться про колишнього (ще у 2005 році, коли власне проблема з ПДВ і почалася) начальника юридичного управління Укрзалізниці. А Львівська залізниця саме у підпорядкуванні Укрзалізниці, як відомо, і знаходиться. Тобто своя своїх судила. Хоча у 2005 році, ще на попередній посаді могла б і надати правильні юридичні консультації підлеглим підприємствам – і проблеми б не було. Заявлений нами відвід судді лише розізлив колегію . . . Знову ж таки, як ми, плебеї, посміли !

Колегія ВГСУ тоді у засіданні по справі казала – нарахувала вам залізниця ПДВ, то відшкодуйте з Державного бюджета згідно з виданою вам податковою накладною, а не судіться з безпідставно збагаченою особою. Пробуєш пояснити, що при незаконному нарахуванні ПДВ продавцем відшкодування ПДВ покупцем заборонено – є практика Верховного і Вищого адміністративного судів, є чітка позиція ДПА України – як глухий з німим розмовляєш.

Хоча, повертаючись до Вашої шановної установи, різниці на краще з ВГСУ не бачимо. Якщо вже познущалися з нас у правозастосуванні, то хоча б вже з поваги до сторін не знущалися у формальностях ! Виявляється, що прийняту на користь нашого підприємства постанову ВГСУ по справі №19/18 Верховний суд касував не за заявою залізниці, а за заявою нашого товариства – принаймні так випливає з тексту Вашої постанови (як з мотивувальної, так і з резолютивної частини) ! Отже, потрібно було 5 тижнів писати постанову, а перед тим ще місяць готувати справу до розгляду, аби навіть не зрозуміти, хто власне скаржиться !!!!!! Поряд з цим такі дрібниці як «задоволення заяви» в резолютивній частині постанови ВСУ і «заява НЕ підлягає до задоволення» у мотивувальній частині – це вже дрібнички. Навіть за умови майже відсутності господарських справ у Верховному суді за наслідками судової реформи – ті кілька справ, що є, відписати по-людськи не можете. Чи не вважаєте за потрібне ? Звичайно, аз єсмь царь, а сторони процесу – бидло, їм і так «проканає».

Що у підсумку ? У підсумку нам пояснили, що коли у вас крадуть гроші – це в принципі погано, але якщо у вас крадуть на користь держави, то треба радіти, а не сумувати. Пам’ятаєте фільм Марка Захарова «Убити дракона» ? Коли дракон своєму підлеглому ударив поміж ноги, а той мусів закричати «Как хорошо-то !!!», аби зовсім не вбили.

А тепер висновки.

Коли попередній президент Пакистану звільнив Верховного суддю (голову суду, здається), який займав принципову позицію і не зважав, інтереси держави зачіпаються по справі чи ні, всі адвокати Пакистану вийшли на антиурядові демонстрації і билися з поліцією. Цей рух став масовим і згодом уряд Первеза Мушшарафа впав.

Василе Васильовичу ! Хоча ми бачимо, як виконавча влада на пару із законодавчою пресують Верховний суд України з метою поставити його під свій контроль, ми не підемо за Вас на барикади і українські адвокати/бізнесмени/аудитори/просто громадяни теж не підуть. Не тому, що вони не такі сміливі, як їх пакистанські колеги, чи що їм байдужа доля демократії – просто Верховний суд України у його нинішньому вигляді – не та установа, заради якої варто битися і вмирати. Кловський Палац - це явно не Палац Справедливості.

Ба більше – у нормальній країні законопроект пана Притики про переатестацію суддів Верховного суду в цілях наступного звільнення їх частини викликав би обурення всієї країни, ну принаймні професійної юридичної спільноти. Але, почитавши постанову Верховного суду від 29 листопада по нашій справі, ми думаємо – а чому б і не переатестувати, якщо суддя-доповідач навіть не зрозумів, чию скаргу розглядає ? Де вже там мріяти про політ юридичної думки і взірець суспільної поведінки з американських фільмів з епізодами про правосуддя ! До речі, в нормальній країні після такого відкритого листа суддя-доповідач подав би у відставку, але то – в нормальній країні . . . Сумно.

Ще одне. Позиція Міністерства юстиції у засіданні по справі (щоправда чомусь не описана у постанові ВСУ) була досить щира – стягнення коштів залізницею з позивача незаконне, але оскільки кошти зрештою попали від залізниці до Держбюджету, просимо позивачу відмовити. Чутливість судової системи України до «пріоритету державних інтересів» після судової реформи і гіперактивності Вищої ради юстиції знаходиться практично на рівні загальновідомого факту. І рівність всіх форм власності перед законом, захист прав особи тощо тепер сприймаються суддями з неприхованою іронією – почуття самозбереження безперечно важливіше. Але дозвольте задати Вам просте питання : Ви щиро вірите, що прогибання перед державою у завідомо незаконних з боку держави ситуаціях, вирішить політичні проблеми Вашої установи ? Чи бодай не поглибить їх ? Адже вже після постанови від 29 листопада по нашій справі Ви програли суд за будівлі Верховного суду, вже після неї з’явився законопроект Притики, вже після неї арештували Вашого зятя, як каже опозиція, через тиск на Вас, а не через його власні правопорушення . . . І крім того, що «продержавна» позиція по факту не допомагає вирішенню проблем статусу Верховного суду, якось хочеться нагадати, що у будь-якому разі ми – не розмінна монета і приносити результати судових справ сторонніх Вам осіб в жертву Вашій політичній доцільності – недостойно найвищої судової установи країни.

Після нового розгляду справи Вищим господарським судом України, результат якого постановою Вашого суду вже запрограмовано, наше товариство спробує шукати правду в Страсбурзі, в Європейському суді з прав людини. Хоч як це сюрреалістично звучить, що фірма «регіоналів» є жертвою судового свавілля в Україні взірця 2010-2011 років ! Ще раз – принципово не вдаємося до політичних важелів – не хочемо себе і свою країну цим принижувати. Вона і так принижена якістю рішення найвищої судової інстанції. Вона і так буде принижена (не з нашої вини, дозвольте зауважити) самим фактом вимушеного винесення цього неподобства на європейський рівень. Хоча надій на Європейський суд з прав людини і небагато – згідно Римської Конвенції 1950 року і додаткових протоколів до неї суд не розглядає справ, які тією чи іншою мірою стосуються оподаткування. І Ваша установа зробила все, аби нас туди не допустити – саме на податковому характері правовідносин кілька раз наголосили в постанові ВСУ, хоч би яким абсурдом це було. Однак ми все одно спробуємо довести цивілізованій Європі, що, уклавши з державною монополією господарський договір, натомість отримали порушення своїх майнових (цивільних, господарських) прав; і що як грабунок не назви, в т.ч. податковим грабунком, йдеться все ж про порушення цивільного права на мирне володіння майном.

Поживемо – побачимо. А взагалі знайте – якщо у нас не вийде захистити себе в українських та європейських судах, наше майбутнє банкрутство, до якого нас веде залізниця в союзі з державними установами – буде на совісті Верховного Суду України. Якщо звичайно, вона у нього є.

Без надії на справедливий суд і повагу до права власності у цій країні,

Адміністрація ТОВ «Варіант-Логістик», Рада профспілки «Крок»,

Карпатський регіональний центр «Європейської спілки транспортників України»

депутати фракції «Партії Регіонів» Чопської міської Ради,

(м.Чоп, Закарпатська область)

Постанова Верховного Суду України (pdf)